* * * *

Вже серце не сягає широко,

не хоче аж до неба вирости,

вже наче б сам од себе втік...

Не потаємності, а щирості б...

Не розуміти – просто вірити б...

Не зупинитися навік...

Не самоту, не пустку множити

поза чужими огорожами,

в підвалах власної сльоти...

Та ми – закляті, заворожені,

ніяк повірити не можемо,

що серце, тепле і здорожене,

давно вже хоче простоти.