* * * *

Незчулись, як минувся Маковій,

як ненавмисно висипався в поле,

де Мати йде, стерня їй ноги коле,

кривавий жереб, муки вікові,

рахманне тло осіннього престолу.

Вона несе пелюшки й мотузки,

і час несе – у струпах і пухлинах,

і нас несе до ніг покласти Сину –

чи то за вітром пущені квітки,

чи втаєні од вітру насінини...