коли губи від
поцілунків такі вологі й гарячі
що з ними
здається добу не вийдеш між люди
коли одягу купа
ще тільки ледь-ледь набуває значення
а в горлі
ворушиться трохи забута застуда
я думаю Господи!
ну чого все таке непоправно змінне
ця зморшка на шиї
– її не було! – ці вени
нащо я бачу те
чого не бачив цілу годину
хто змінює
станції хто ворушить кляту антену
чого я знаю про
все що ти скажеш опісля
у мене вже іній
на шкірі від цих передбачень
а потім ти
взуєшся потім під пахвою сумку затиснеш
і вийдеш у комір
сховавши губи вологі й гарячі
і винесеш запах
мого коньяку шоколаду
на ржаві перила
на сходи тобі незвичні
ще досі яскрава але
якось мов не до ладу
неначе розв’язана
подарункова стрічка