* * * *

там ніч брову зламала об зорю

над смоквами над зморшкуватим листям

де ти звіряла все каламарю

паломникам і випадковим числам

у хижах спав приземкуватий мир

до сповідей північних неохочий

а він бджолою став а він крильми

підважив камінь розпросторив очі

та й полетів над смоквами а ти

сама собі щось плачеш у алькові

і майже чуєш як із темноти

співають шовком сходи світанкові