середа, 15 серпня 2012 р.

Корчма (Роману Скибі)

Летять чарки. Гойдаються мониста.
Ворушить карти знуджений лайдак.
А під вікном хтось трусить падолистом –
то осінь - ведмедівна молода.

Вона п’янить, вона хитає стіни –
тремтять столи, і сіни, і ванькир.
Тяжкі стада горіхів і шипшини
червоним риком завертає в двір.

Корчма на неї розверзає рота.
Сміються люди. Гавкають хорти.
Вона гарчить і торгає ворота.
Вона од них не може утекти.

…Ніхто не знає, що зачувши доню,
із найтемніших лісових страхіть,
голодний і роз’ятрений безсонням,
біжить на поміч сніговий ведмідь.

четвер, 9 серпня 2012 р.

Сад божественних пісней



Я не прийду. Не руш мене!
Я зараз давній і непевний.
Мені випростується з вени
гілля божественних пісней.

Не клич! Не ремствуй! Не ходи!
Я мертвий. Я пішов тудою,
де білу тінь Сковороди
сто душ хитали над водою.

Вона пручалася, мов птах.
Вона скресала і не скресла,
аж поки на хмільних вітрах
її не розтерзали весни.

Се давній сад. Се сад новий!
Тут бути радісно і темно!
Тут виростають з кропиви
чи то могили, чи поеми.

Тут Бог, як дуб, на видноті –
у ніч беззахисну і глупу –
слова нечуті і не ті
роями випускає з дупел.

І замовкають голоси,
коли над садом, над вечірнім,
перисте хмар’я – сиве звір’я
іде з великої роси.

І я іду. Ні там, ні де –
аж поки схмарене, невірне
те сиве звір’я – біле пір’я
мені на аркуш опаде.

неділя, 5 серпня 2012 р.

нести повз підвали провали балкони проїзди


нести повз підвали провали балкони проїзди
під’їзди бруківки де хтось чи то спить чи не спить
збирати на вітрі кіно і відкриті валізи
і мчати за руки з героями траурних плит

любити музик і уміти шукати поетів
по вбитих дощах по ознаках кашлів і безсиль
по сміху й котурнах по згущеній лімфі планети
по ранах пробілів по синіх собаках роси

бо може то душі а може собаки ті сестри
що попри метро і вологість повітря пливуть
ножами по грудях усіх провінційних оркестрів
волоссям по вітру чи брижами по рукаву

хоч близько до вас а воно вам не дасться не дасться
аж поки не вигорить з нього усе вороне
аж поки замерзне потік театральної каси
і бомж привокзальний в дитячій кімнаті засне

2012

пʼятниця, 3 серпня 2012 р.

Пішла дівчинка до лісу...


І мати була дома, і тітка Галька була. Баби Наді щоправда не було вже. Її вже два дні не бачила дівчинка. Спершу вранці баба встала і почовпла на грядку, як і завжди. Мати ж не полотиме, і Галька не полотиме. Тож баба й почовпла. А тоді, скоро вже, ну недовго так, тільки но дівчинка поснідала, коло грядок зчинився гвалт. Мати підпирала кулаком величезного синця і кричала, що бабуся Надя вснула прямо на помідорах. Люди йшли мимо, гнали корів, хрестилися в бік бабуні і плювалися в материн бік. Дівчинку тоді одвели до іншої баби, до Насті. Але їй там не подобалось. Ні оті картинки по стінах, які називалися „святі окони”, ні сама гостроноса й дрібна баба Настя. Дівчинка тягнулася до столу, силувалась узяти цукерку з великої полив’яної миски, а баба оскирялася на неї, як стара щука, що її колись піймав дівчинчин вітчим, і казала:

-         Отак от, отак от, моя дитинко. Ось бабуся Настя зараз устане та й дасть тобі канхветика. Дасть канхвееетика тобі. Бабуся вже стареееенька, старенька бабуся. Пенції зовсім мало получає, а канхветики купує, аякже, купує канхветики, і тобі дає…