четвер, 29 березня 2012 р.

З Константіна Батюшкова. Де слава, де краса, начала зол твоїх?


Де слава, де краса, начала зол твоїх?
Де площі гомінкі і громадяни ситі?
Споруди осяйні і храми гордовиті,
Мусія, золото, що міняться у них?
Гай-гай! Навіки зник Корінф золототканий!
І навіть попіл твій розтав серед полів,
Тут порожньо: лиш ми благаємо богів,
І стогне Алкіон з далекого туману!
______________________________________

Текст оригіналу:

З Осіпа Мандельштама. Мій тихий сон, супокій щохвилинний...


Мій тихий сон, супокій щохвилинний –
Мій невідомий, мій чаклунський ліс,
Там шерехи приглушені ялинні,
Там шовковисті шепоти завіс.

В бездумних стрічах, в туманах полемік,
На розстані здивованих очей
Той шерех знов, зникомий, напівтемний,
Під попелом зникає і тече.

А вже туман
ом одягає лиця,
І слово завмирає на вустах.

Здається – крила зляканої птиці

Майнули у звечірених кущах.  
______________________________

Текст оригіналу:

вівторок, 27 березня 2012 р.

З Осіпа Мандельштама. Безсоння і Гомер...


Безсоння і Гомер. Вітрила здійнялись
Я в списку кораблів дійшов до половини.
Сю довгу вервицю, сей потяг журавлиний,
Що над Елладою розврунився колись.

Мов журавлиний клин в далекі рубежі, -
На головах царів тремтять вали черлені, -
Куди ви пливете? Коли б то не Єлена,
Що Троя вам сама, ахейськії мужі?

І море, і Гомер – все живиться любов’ю.
І слухати кого ж? Та ось Гомер мовчить,
І море чорне, красномовлячи, шумить
І з гуркотом тяжким лягає в узголов’я. 
___________________________________

Текст оригіналу: 

З Ніколая Клюєва. Ліс


Утішний, мов орган. Тебе небесна сила
Приборкати грозу покликала з землі,
Подбати про живих, і мертвим у могили
Легкі незбутні сни навіяти вві млі.

Твоїх зеленохвиль прибій тисячоустий
Склепіннями душі несе примарний дзвін,
Як наче моряку, з тривогою і туском,
Із рідних берегів вертається уклін.

Як наче в брижі глиць ридають серафими,
І шум скорботних крил, і подих, і порив,
Про те, що Саваоф вбранням неопалимим
Од хижості людей тебе не заслонив. 
____________________________________

Текст оригіналу:

понеділок, 26 березня 2012 р.

З Лєоніда Губанова. Фіалковий каптан моїх недоль...


Фіалковий каптан моїх недоль…
Зіпсутий фініш, знищений пароль.
Аж сам на себе я брешу невлад,
край сивих вуст – скрипаль і марнотрат.

Та буду у вітчизни я в гостях
аж доки не стулю, як мовлять, вічі,
я знаю – найкоханіші простять
мій псевдонім, якому вишка личить.

Кохав кохану жінку, далебі,
та небокрай нічого й не помітив,
і серця зачаклований рубін
мою останню відібрав молитву.

Гори, зірнице, пломеній, вогню.
Я страчений, неначе ангел грішний,
ще в МВД мою розтопчуть юнь,
коханки ще посваряться за вірші.

А вже й не страшно, світло зайнялось…
Ти здатна, земле, на дотепне слово…
В труні побачу червонясте скло
І незабудки підпис лазуровий!
_________________________________

Текст оригіналу:

субота, 24 березня 2012 р.

З Сєргєя Єсєніна. За горами, за жовтими долами


За горами, за жовтими долами
Простяглася вервечка хатин.
Бачу ліс і призахідне полум’я,
Та повитий кропивами тин.

Де зрання над церковними банями
Голубіють небесні піски,
І ясніє травою й зітханнями
Від озер вітерець шелесткий.

Не за співи весняні розложисті
Дорога мені ця просторінь.
Я люблю журавлино, знеможено
Монастир на високій горі.

Кожен вечір, як синь затуманиться,
Як повисне зоря на мосту,
Ти ідеш, моя бідна прочанице,
Уклонитись любові й хресту.

Смирний дух монастирського жителя,
Спрагло слухаєш ти єктенью,
Помолися ж бо лику спасителя
Про загублену душу мою. 
________________________________________

Текст оригіналу:

пʼятниця, 23 березня 2012 р.

З Івана Буніна. Зайшов до неї в пізній час


Зайшов до неї в пізній час.
Вона вже спала. Сяяв місяць
На ковдру їй, - і золотився
тонкими пружками атлас.

На спині спала, при вікні
Нагими персами розлившись,
Погідно, як вода у тиші,
Життя стояло уві сні.
_______________________

Текст оригіналу:

четвер, 22 березня 2012 р.

З Анни Ахматової. Тече ріка неспішно по долині...


Тече ріка неспішно по долині,
В багато вікон дім наш у гаю.
А ми живемо як при Катерині:
Молебни служим, ждемо врожаю.
І вже після дводенної розлуки,
Он їде гість по нивах золотих,
Цілує бабці у вітальні руку
Й вуста мені на сходинках крутих.
 __________________________________ 

Текст оригіналу:

З Людмили Нестулі. Перед-чування

Вістря потойбічних перецвітів
Очорнивши вітра срібну плав,
Дихання валторни незігріте
Віддалили. Сон не поспішав:
Впала несить, впала в повівання
І одним забулася до дна –
Склянотоном тінепокаяння,
Склянотілом дальнього вікна…

Я рукою креслю покрізь затінь
Відсвіт лісу – ганок у пісках,
Пам’ять це, бо має пам’ятати
Пелюсток про брата Пелюстка,
Ворожба, очей закута повінь, -
Там де я – останній на мосту,
Де розлуки вже, а не любові
Пригубили чорним бересту.

Що їй з обгорілими перстами? –
Позначати кола з німоти…
Все стечеться, жайвором настане,
Віхоли зачаттям золотим,
Сумнівом невтоленим, як листя,
Зморшками – крізь порухи – у снах:
Величини темних літочислень –
Їхню правду не збагнути нам.

_______________________________

Текст оригіналу:

середа, 21 березня 2012 р.

З Іннокєнтія Аннєнского. Листки


Усе тьмяніш на білім тлі
Небесна світиться лампада,
І в переквітлому гіллі
Тремтять зигзаги листопаду.

Кружляє листя, шелестить,
Зливатися не хоче з прахом…
О, та невже це справді ти,
Все той же, нам знайомий страху?

Хіба ж у цю оманну яв
Наказ Творцевий не долинув?
Й нема ні зачину, ні спину
Тобі, моє бентежне я?


Текст оригіналу:

вівторок, 20 березня 2012 р.

З Ігоря Сєвєряніна. В шелевінні муаровім, в шелевінні муаровім


В шелевінні муаровім, в шелевінні муаровім
По алеях озорених пливете, наче море Ви…
Ваша сукня мудрована, Ваша тальма невкорена,
А стежа візерунчасто тихим листям огорнена –
Як павучими лапами, як вруном ягуаровим.

Для панянки тендітної кожна нічка невістина…
Перелюби і пестощі Вам на долі написані…
В шелевінні муаровім, в шелевінні муаровім –
Ви така рафінована, наче з мармуру різьблена….
Та кого в залицяльники? І чи знайдеться пара Вам?

Ніжки в коцик закутайте, в дорогий, ягуаровий,
В ландолеті бензиновім умостившись зі зручністю,
Ви довіртеся хлопчику в макінтоші блискучому,
Затуліть йому віченьки пеленою вельбучною,
шелевінням муаровим, шелевінням муаровим!..


Текст оригіналу:

З Алєксандра Блока. Білий кінь ледь ступає в утомі своїй


Білий кінь ледь ступає в утомі своїй,
Там де бриж неосяжна лягла.
Хай же схима болотна дає супокій,
І ночівлю – зелена імла!

Смуга стрічки Твоєї мій зір червонить,
Змійовик по ногах мене б’є.
Голоси величають з гірської луни
Золоте повечір’я Твоє.

З неживим нареченим сховалася Ти,
З душогубом, що землю палив.
Крізь ялини Твій промінь прощальний летить,
Мерехтить твоя тиша з полів. 

Я з тобою – навік, не залишу повік,
І осінню свободу віддам,
Де дрімає вода серед темних ровів,
Закриваючи браму шаленим ключам.

О, Володарко днів! Яра стрічка твоя
Оповила небес лазурове вікно.
Впізнаю Твою ніжність, Другине моя -
Осяянних боліт давнино.


Текст оригіналу:

понеділок, 19 березня 2012 р.

З Іосіфа Бродского. Через два роки


Ні, не оглухли ми, не постаріли,
слова свої говоримо, як досі,
так само наші піджаки сіріють,
й жінки ті самі нас не люблять зовсім.

Ми як раніше граємося часом
в амфітеатрах самоти і мряки,
і ліхтарі ті самі нам не згасли,
горять у ніч, немов окличні знаки.

Немов сучасним, живемо минулим,
несхожим із майбутніми часами,
в безсонні забуваємо поснулих,
й ту саму справу робимо так само.

О гуморе, щади цих відчайдухів
в суцільних круговертях тьми і світла –
великими для слави і наруги,
і добрими – для суєти століття.


Текст оригіналу: