понеділок, 17 листопада 2014 р.

Бджола і волошка

Летіла на квітку маленька бджола,
бо мама навчила, бо квітка цвіла.
Розплющила очі волошка зі сну:
"Це хто тут дзижчить у солодкім лану?
Це хто тут прожогом, притьма, на льоту
нахабно розкошлав імлу золоту?!"
Медунка струсила пергу із крила
і квітці розважливо відповіла:
"Є сонячне літо. Є зелень гілок.
Є квіти, в яких достигає пилок.
Ті блиски пахучі, ті сховки тепла
Із квітки на квітку відносить бджола.
Вже так повелося із давніх-давен:
Є той, хто без іншого не проживе:
Без дощику – річка. Без мами – дитя.
Усіх пов'язало це дивне життя.
Я в тому не винна. Мій звичай такий:
літати в полях і єднати квітки."
Знітилася квітка, і в сонячній млі
блакитну кудельку відкрила бджолі.

Над кублами туги, розлуки і зла
Дзвеніла бджола і волошка цвіла...


 2014

четвер, 6 листопада 2014 р.

* * * *

усе спогадується й ні
то крик страшний то сон дитинний
пів місяця пів деревини
в напіввідчиненім вікні

а десь же в нетрях низових
у давнім і таємнім схроні
прихилені до голови
лежать у сутінках долоні

лежать долоні голубі
а серце з'юшене як зрада
лякає заспану рибінь

тонкої річки листопаду