пʼятниця, 28 лютого 2014 р.

* * * *

Пливе кача крізь темну каламуть.
Крилом торкає вічне водопілля.
Несуть Устимка. Боже ж, як несуть...
Несуть Богданка в біле-перебіле...

Весна несе над головами їм
тверді бруньки, і пахне перегаром.
"Не даром хоч?", - питається Устим.
Богдан йому одказує "Не даром".

І вже до сліз - два кроки, а до слів,
як до життя - і тоскно, і не скоро.
Лежить душа, неначе чорний лід,
чадною головою при столі,
помножена на дев'ять і на сорок.

вівторок, 4 лютого 2014 р.

* * * *

Десь там, ув отій видноті,
що в неї вертаються душі,
чиясь припорошена тінь
зимову дрімоту ворушить.

Зима перепинить її.
Зима вистеляє нам труни,
немов нареченим своїм,
бентежно, побожно і юно.

Бо ми їй - лиш тут, а не де...
То з нашої, певно, несили
довіку не вийде, а йде
шовковиця, Господи, біла...