понеділок, 31 серпня 2015 р.

Корови не йдуть

Писати по свіжих слідах важкувато. Набагато легше спершу все відринути, шугнути в міське життя з його сміттєвозами, рекламами, тролейбусами, що швидко все заглушать, а потім дивитися на все здалеку – воно бачитиметься вже трохи не таким, як було насправді. Його прикриє серпанок ідилічного смутку. Той смуток трохи переставить усе місцями, створить зоровий обман, оптичну ілюзію, де вже не буде ні справжньої відстані між речами й людьми, ні запаху, ні висоти. Не буде реальних слів, реальних доторків, реальних кроків від і до. Не буде стільця, на якому сестра чистила картоплю. Ні, не стільця. От бачите. Не стільця, а ослінця – низенького, заляпаного фарбою. На ньому колись сиділа ще прабаба, і баба. А вчора сестра чистила на ньому картоплю. І можна скільки завгодно разів переписати це речення про ослінець і картоплю, але від цього не з'явиться ні правильне світло, ні тривка фактура дерева, металу, землі, колеса, в якому сестра посадила петунії.

– Вони так цвіли ціле літо. І оті, й оті. Так ти ж не приїхав. Уже поодцвітали...

субота, 29 серпня 2015 р.

Марина Свалова. Міфологічні маркери художнього світу Сергія Осоки


Літературний процес як складна система актів і результатів творення породжує нові й актуалізує традиційні прийоми генерування, аналізу та інтерпретації літературних артефактів. Світоглядний досвід міфу, збережений у різних формах культури, особливо яскраво виражається в художньому авторському дискурсі. У зарубіжній і національній гуманітаристиці є ґрунтовні розробки щодо проблем міфу як культурної універсалії, міфологізму та міфопоетики (праці Р. Барта, Г. Грабовича, М. Еліаде, О. Забужко, Н. Зборовської, Е. Кассірера, О. Киченка, Л. Леві-Брюля, К. Леві-Строса, О. Лосєва, Ю. Лотмана, Є. Мелетинського, Я. Поліщука, В. Топорова, Б. Успенського, Н. Фрая та інших дослідників). Оскільки сучасна українська література активно звертається до міфологічних моделей, перед науковцями постають нові завдання щодо вивчення традиційних способів реінкарнації міфу й оригінальних авторських прийомів трансформації міфологічного світогляду на новому історичному витку.

вівторок, 25 серпня 2015 р.

* * * *



(І.П.)

ти дивишся солоними очима
крізь тишину крізь колихання стад
о цей жагучий страдницький обряд
в якім для муки жодної причини
та голова тяжка і кармазинна
лягла на груди впала на коліна
заворушилась наче виноград

що вже помалу прочуває холод
гартує в зиму соки кам'яні
постій отак при темному вікні
схили себе невидиму додолу
нехай вуста покірно наче жолоб
вберуть мої огірчені крамоли
всотають чорні вигорілі дні

постоїмо хай нас укриють фари
потремтимо для них із темноти
такі як є без страху без мети
байдужі до подяки і покари
як недолуга виноградна парость
де перша гілка вже лягає в старість
а друга тільки пробує цвісти


четвер, 20 серпня 2015 р.

* * * *



 (Марині Боровській)

Вже туляться віти до скла
з пацьорками й рибами.
Обібрано стільки тепла...
А ще не обібрано...

Торкай павутину, лети...
Все так переплуталось...
Чи вирії пишуть, чи ти
той день перламутровий?

Чи то перелітна рука
заклякла над реченням...
Чи тільки стеблина ламка
у прожилках вечора.

вівторок, 18 серпня 2015 р.

* * * *



Траву скосили. Побілили школу.
З димами думи стали заодно.
І холодно, так нібито ніколи
вже не заснеш з відчиненим вікном.

На ринку вже не сваряться, не смітять,
не віддають останнє за дурняк.
А по дворах не так сміються діти
і від дощу ховаються не так.

І вся прозора, наче Мати Божа –
крізь чорний час і суєту людську –
на роздоріжжі хрестить перехожих
бабуська із пучками часнику.

понеділок, 17 серпня 2015 р.

* * * *



Прив'яли тіні. Вигорів рукопис.
Усі слова зреклися суєти.
Твою ходу воротами наопаш
перепинив вечірній монастир.
Чого ти тут? Ти думаєш, проститься?
Кому приніс ту душу, ледь живу?
Ніде нікого. Тільки дві черниці
граблями розворушують траву...

неділя, 16 серпня 2015 р.

На Трійцю



На Трійцю завжди пекли пиріжки й варили борщ у печі. А за день до того прибирали в хаті. Прибирала баба. У цей час краще було кудись подітись, бо процес прибирання бабу дуже нервував.

– От паразітва отака... Уже й цей пододіяльник порвали... Хіба ви люди? Хіба вам можна красіве стелить? Вам аби соломи – ви врикотитесь і лежатимете день і ніч! – баба люто висмикує з-під перини вишитий квітками та горлицями підзорник, почовганий дідовими чобітьми.