четвер, 30 травня 2013 р.

Жучок


Осінь на той час уже втратила геть усі риси осені, але ще не набула рис зими. Вона була ні на що не схожою, страшною, як п’яна жінка, що побивається в калюжі. Я дивився на її корчі з лікарняного вікна і думав про неї. Думав, що вона ніколи не закінчиться, що вона отак скапуватиме і скапуватиме, як чорна венозна кров по стінці крапельниці, а я дивитимусь і дивитимусь, аж поки в мене самого не піде горлом кров. Унизу дві санітарки несли відро з написом „Первое” у сусідній корпус. Унизу сухотний чоловік у запраному бушлаті надсадно кашляв, однією рукою зминаючи червону пачку цигарок, а другою тримаючись за груди. Позаду в лункому коридорі бігали діти і ходили суворі й вимучені медсестри, никала з кутка в куток мати немовляти, яке півгодини тому на каталці з підстрибом потягли на п’ятий поверх в операційну, а вона все никала, тинялася, з липким волоссям на щоках і халатом, ледь прихопленим на грудях. У буфет тим часом привезли зеленкуваті зморщені мандарини, і вусатий грузин на вантажівці лаявся на гнилі ящики, підморгував продавщиці, яка шарілася на ті підморгування, механічно затуляла собою двері, коло яких уже назбиралося чималенько жінок. Мені не хотілося читати книжку про комсомолку Зою Космодем’янську, а натомість хотілося їсти, хотілося до школи і чомусь дуже хотілося стрибнути з вікна.

четвер, 23 травня 2013 р.

* * * *

в день коли
шкіру янгола
прохромили кістки хребта
а нуртування його крові
стало словами
од яких запаморочився світ

ти висмикнула свою руку з-під моєї
загатила поглядом сизий туман
і погнала його вниз як отару

я ж одвів від тебе очі
і подивився далеко через твоє плече –

там на поверхні ріки
зануреної у власну тінь
нерухомо лежала самотність
і неприкаяність усіх на світі речей
що колись почалися зі щастя

я тоді подумав що смерть
це золота рибина
що перестрибує кам’яний міст
на льоту ковтаючи
гігантського чорного бика

четвер, 9 травня 2013 р.

* * * *

уночі
коли по церквах
піднімаються з підлоги
затоптані поклони

коли стара люлька
вже майже не курить
а тільки перепливає небо
наче баржа з паломниками

коли твоє зап’ястя
сяє із сутіні як хустка
а губи п’є
якийсь заблуканий смичок

синьою драбиною з високої гори
сходить моя мати

з її слідів вироюються бджоли
а на її плечах
росте соковитий зелений вівсюг

понеділок, 6 травня 2013 р.

Василь Королів-Старий. Хуха Моховинка. Казка

Василь Королів-Старий. Потороча Хрипка. Казка

Федеріко Гарсіа Лорка. Romance de la Luna Luna

Мар'яна Савка. Вірші

Євген Плужник. Вірші

Мойсей Фішбейн. Вірші

Ігор Римарук. Вірші

Михайло Коцюбинський. Що записано в книгу життя.

осІнь. Вірш, у якому всі наголоси - авторські

А сніг на образах...

Ліна Костенко. Лев дивиться на осінь