пʼятниця, 27 вересня 2013 р.

* * * *



Тут все непевне, як і ти...
Тебе хтось плакав та й облишив
у цій парчевій темноті,
де скрушно пахне лавровишня,

колись облишена ніким
серед подряпин і прогалин,
посеред рам, що всі віки
не за тобою сумували.

Вони спроквола, як відлуння,
колись зізналися стіні,
що горностаєва красуня
тебе покликала вві сні.

четвер, 26 вересня 2013 р.

* * * *



Палає ліс деревами всіма -
лицем такий, як туга половецька.
Ще тільки мить - і сонце зашморгнеться
у золотих загарбницьких димах.

Курні обривки пір'я і пісень
птахи несуть. А з вівтарів похмурих
востаннє вечір дивиться на все
зіницями впольованого тура.

середа, 25 вересня 2013 р.

* * * *



Всі сни мої колись насняться вам -
без мене  буде сторожко і зле їм.
А все, що не збулося на слова,
обніметься з холодною землею,

зніяковіє, голову нахилить,
і зрине крізь пташині голоси,
туди,  де сни оголені, як тіло,
туди, де серце, мов альтанку білу,
поміж дерев ніхто не погасив.

вівторок, 24 вересня 2013 р.

* * * *



Далеко поза небом, поза тим,
де сива хвища, де солона осінь,
Марія стереже чиїсь хрести,
і все чекає невідомих гостей.

А ми йдемо, як венами туман -
не світимось, не світим, не ярієм...
Тримає нас руками обома
над прірвою розхристана Марія.

Куди падем? І нащо ми тобі -
вже ні табун, ні зграя, ні отара...
Марія миє руки голубі
і розсуває почорнілі хмари,

бо хтось гукав, а чи приснився хтось?
Отара ж прийде? Виноград дозріє?..
І хто спитав би - над чиїм хрестом
всю ніч невтішно плакала Марія...

четвер, 19 вересня 2013 р.

* * * *



Вези мене, негодо, та й вези
через двори задихані тудою,
де мошкара пасеться над водою,
де щука припадає до лози.

Жирує щука. Міниться вода,
а голий час далеко в човні мерзне,
і гонять бриж його криваві весла,
стихаючи незмисно у слідах

утоплених, загублених, усіх,
кому навіки суджено зостатись
у невідомих водяних кагатах,
де голий час крижинкою затих.

На осінь все вертається сюди.
Осінній час - для трепету, для злуки,
для мокрих лоз, де ходить сива щука
і рве усі на світі неводи.

вівторок, 17 вересня 2013 р.

* * * *



Така пливка березова купіль...
Така купіль березова й прозора...
А ти прийшла із облетілих піль,
прийшла перетворити все у море.

Аби було з березами одним,
аби в беріз нічого не питало,
бо ти прийшла крізь ниви, мов крізь дим
мене торкнутись голосом охлялим,

та й розділила врешті хліб і сіль,
і день, і дощ, і дихання, і море,
і навіть цю березову купіль,
павіттям підперезану прозоро.