неділя, 3 листопада 2013 р.

Кармен

                                             Оксані Луцишиній

На мосту в Авіньйоні всі танцюють заклично -
і троянди, і леви, й сухозлітки імен.
А у Києві зимнім я вихоплюю січень
із твоїх рукавичок, моя чорна Кармен.

Я шукаю той Київ у своєму безсонні -
твій мізинець замерзлий, пильні очі метро.
Й дуже хоче зіткнутись над мостом в Авіньйоні
чоловіча сорочка із твоїм болеро.

Надто місячні пальці - то погаснуть, то блиснуть,
надто близько нас бачив молодий манекен...
Тільки міст нескінченний, тільки світ ненавмисний,
тільки час ненависний, моя біла Кармен...

пʼятниця, 1 листопада 2013 р.

* * * *

                                           Сонце-Місяцю

короткі речення. світ бетонний.
а вчора вийшла із тишини
ота, що в неї такі долоні,
як перевернуті човни.

вона казала. і кожне слово
літало попелом над столом.
лилась із неї гітарна повінь
і переповнювала житло.

боліли ребра. незнаним ладом
тремтіли руки, і навпаки -
серед кімнати стояли чадом,
камінним димом її думки.

було незрушно. було байдужо.
було безвихідно, а проте -
здавалось, руки її задушать,
здавалось, вітер її змете -

ту міжсезонну гітарну донну,
що тут банується по ночах -
така некликана, безборонна
і ненависна, хоча... хоча...