неділю, 31 березня 2013 р.

З Федеріко Гарсіа Лорки. Дерево пісні


Анні Марії Далі

Ніби гілочка, голос,
ворухкий і тендітний,
не знаходив розради
в одлетілому вітрі.

Поруч діва зітхала,
мрійно віття ловила,
а воно вислизало
і тремтіло-тремтіло.

Проти місяця й сонця
завмирало й тремтіло.
Вже квітки попелясті
обснували їй тіло.

Вже й сама забриніла,
самотою налита,
діва гілки тонкої
в одлетілому вітрі.
 _______________________

Текст оригіналу: 

неділю, 24 березня 2013 р.

* * * *

співайте хуги голосіть
ячіте сестри
над кучугурами несіть
недужу весну

ген ходить місяць удовин
най він погибне
несе у білім рукаві
крижину срібну

за ним чотири копачі
ступають німо
дверима грюкне сміючись
шитво відніме

марою стане при вікні
ножем шелесне
й за коси витягне на сніг
убиту весну

пʼятницю, 15 березня 2013 р.

Цірцея



крізь діри вітру і дрімоту глею
крізь піну сіль і німоту вузла
ти вилилася шпарко й потекла
неоновою повінню своєю
мано моя гірка моя Цірцеє

де мокрі сіті впали між словами
де тишу розібрали на нитки
співають проти сонця моряки
до хвилі припадаючи губами
неначе до дівочої руки

про спокій твій і дихання лускате
про те як ти пасеш своїх овець
і як таємно світить каганець
тому кому лишилось небагато
нічний цілунок і ранкова страта

Цірцеє чуєш золотих комах
вони чогось ридаючи рояться
понад твоїм відьомством і юнацтвом
бо ріже хвилю поночі корма
бо вже пливе по тебе Телемах

середу, 13 березня 2013 р.

Тернова Магда

І.
урівень з риб’ячими губами квітів
і сонцем украденим із сорочого гнізда
по вівсяному килиму
йде вечірня Магда

села кидають їй услід людей
і хлюпають на плечі синьою темнотою
але вона ще не пробудилася
тільки дві величезні брили ворушаться в неї в кишенях
та вогняним диханням собаки за нею двояться

суботу, 9 березня 2013 р.

Чоловічий спів



ще не цвіли ні вишні ні ясмин
у темноті під березневу мжичку
важкі й неквапні руки чоловічі
гітари лаштували до колін
на них жінки дивилися зі сну
і розтуливши стегна й простирадла
зривалися і падали надсадно
на шкарубку весняну цілину
лисича ніч просилася в петлю
і вовчий місяць не знаходив місця
вони сиділи широко й тернисто
холошами сягаючи калюж
чи то мовчали тихше німоти
чи то кричали голосніше ґвалту
і щось їм тяжко надимало пальта
і коротило начебто дроти
то безум був чи то небавний плин
омана чи найвідданіша віра
і хтозна вже –
                       гітари чи сокири
чоловіки тулили до колін

пʼятницю, 8 березня 2013 р.

Ци Сі

о Ци Сі
сонце на твоїх литках
безконечне як прощання
сидиш ти на подушці хмелю
і скляними нігтями
лоскочеш тремтливого бога

за вікнами твоїми крутяться колеса
червоні сазани у твоїх ставках
співають про любов і небачені просвіти –
між тугою творення і твоїми обіймами

твоє око всевидяче як пес на ланцюгу
твоє дихання чутливе як мороз по шкірі
і нікуди подітися
од твого пронизливого мороку

стоять у порцелянових пагодах
одноденні твої печалі
і нащадки твої бджолами
мерехтять коло вух

четвер, 7 березня 2013 р.

метелик сну - розділення стихії



метелик сну – розділення стихії
в галузці ока – колисання дня
де обрій – прямовисне вороння
церковні бані димом оповиє

й галявину – зелене оленя
весняним туском вкриє і розкриє
стебло кларнета – лебедину шию
де кожний звук мов золота блешня

розлитої губами літургії –
бо не двори не павідь не тепло
не спів не брід а тільки голе тло

долонями перетремтіло вії
зелом вологим заступило Київ
й печальні коси наніч розплело

Осінь


багряна рать вечеря після бою
чернецтво круків крилами гуде
і листя як волосся молоде
летить над золотою головою

тяжкою соколиною рікою
по той бік пісні серафим гряде
аби припасти на чоло гніде
і зненависть пустити за водою

хай румаком столочує тумани
хай ліс дощенту убирає в рани
нехай мандрує в села і міста

вістує хай усім безперестану
що рицаря убитого кохана
уже цілує в крижані вуста

середу, 6 березня 2013 р.

Сад


я сам собі і зачин і припин –
і Бог і Син і Дух мені опостінь
і зовсім поруч  злоповісні гості
що чорним чадом тягнуться з глибин

та я повік безпристрасний один
усе моє – від соку і до брості –
од квітування – у німий безпросвіт –
сховали кільця чорних роковин

із року в рік то старець то дитя
спокійно йду з буяння у гниття
опертий міцно на обидві тверді

для мене рівні гріх і каяття
я певен що збагнув своє життя
бо знаю точно скільки в ньому смерті

вівторок, 5 березня 2013 р.

Море


невірне море
                        море із оман
любов його безсонна та оманна
то з’явиться примарою з туману
то знову навертається в туман

лихе й голодне музикою ран
потоплені у хлані каравани
баси рабів розпачні зойки бранок
одвіку в ньому грають як орган

його душа незгойна і провинна
кремезні скелі хилячи мов спини
і рокіт перетворюючи в схлип

саму себе марудить без упину
тривожними опуклостями піни
трагічними заглибинами риб

понеділок, 4 березня 2013 р.

Як жінка спить...


як жінка спить то їй тоді не муж ти
і не тобі її химерні сни
де хиже нуртування бистрини
переростає камінь непорушний

де необорна і вода і суша
де мушля  світ і світ увесь при ній
припливом виростає з глибини
відпливом повертається у мушлю

де марево де мерехтіння біле
неначе древа божого відгілок
неначе з льоту схоплена ява

де музика у тілі опочила
опале і безтрепетне вітрило
якого не розправити словам

неділю, 3 березня 2013 р.

* * * *

                                           Галині Груць



бездонна падь ранковий дим
ще рано рано рано
ходім тепер ходім ходім
де місяць човном на воді
колише срібну панну

вона як вивірка в’юнка
дзвінка неначе ринва
вона нікому не така
бо ворожила по руках
циганові й попівні

ото її солодка мла
так пахне із фортеці
верба у неї з чересла
у неї крила від орла
а сива горличка мала
у неї замість серця

гуде гуде мисливський ріг
понад вечірні буки
якби я знав якби я міг
я б мабуть оленем прибіг
там де її весільний сніг
лягає вельоном до ніг
і зігріває руки


З Федеріко Гарсіа Лорки. Простували люди



Простували люди
в осінь звільна.

Завертали люди
в зілля, зілля.
У руках – гітари,
в оберемку – півні.
Люди йшли до царства
сонного насіння.
Річка снила, снила.
А з фонтана – бризки.
Серце моє, серце,
вистрибни!

Завертали люди
в зілля, зілля.

А за ними – осінь
звільна, звільна –
з вижовклими зорями,
і птахами хворими,
і тугими хвилями.
Груди – накрохмалені,
голова – нахилена.
Та замовкни ж, серце!
Затужавій воском!

Простували люди,
а за ними – осінь.
_______________________________

Текст оригіналу: 

пʼятницю, 1 березня 2013 р.

З Федеріко Гарсіа Лорки. Пісня вершника



Ген розбійник-місяць
чорним чубом блиснув,
заострожив пісню.

Коню ж ти мій, коню,
що ж мовчить твій вершник з ружею на скроні?

Ай, остроги мідні.
Молодий розбійник
загубив повіддя.

Коню ж ти мій бистрий,
чом жасмином пахне зловороже вістря?

Ген розбійник-місяць
пагорбам і долам
закривавив чола.

Коню ж ти мій, коню,
що ж мовчить твій вершник з ружею на скроні?

Грізна і сувора,
чорна ніч у небо
застромила зорі.

Коню ж ти мій бистрий,
чом жасмином пахне зловороже вістря?

Ген розбійник-місяць
голосом і рогом
над багаттям висить.

Коню ж ти мій, коню,
що ж мовчить твій вершник з ружею на скроні?
 ________________________________________

Текст оригіналу: