четвер, 26 грудня 2013 р.

* * * *

ой дужі хвилі сиві хвилі
глибокі нурти серед хвиль
встає із хвилі як з похмілля
та й будить коника василь

а вітер віє верби пишуть
рудою крів'ю по снігу
і плачуть дві великі тиші
з човнами ночі коло губ

а бубон б'є а скрипка грає
вовками давніми здаля
іде василь гілки ламає
несе на села весілля

іде василь в далеке поле
в глибоку твань у чорну слизь
де вдови поділили голос
його коханої колись

вівторок, 24 грудня 2013 р.

* * * *

На хуторі сезон дощів.
Вже хтось оту картату хату
крізь мене слухати навчив
високе небо необняте.

Корова дише. Від коліс -
глибокі борозни. А з диму
холодний стрепенувся ліс,
тепер за нами він ітиме.

А як - не знає до пуття.
Зітхає, дихає старечо,
і п'є з відра, куди надвечір
кухлі та яблука летять.

середу, 18 грудня 2013 р.

Постать у присмерку біля річки



Настя як завжди сидить на своєму ліжку біля вікна, поклавши руки на лутку, і дивиться, як із пальців витікає вода, як трьома цівками ллється по стіні додолу і просякає через поріг у двір, де стоять граблі з мітлами, де бабраються в пилюзі кури, де єврейка готує сніданок на літній печі. Єврейка ліниво, через силу, вергає каструлі і сковороди, куштує страви почорнілим дерев'яним черпаком, а за спиною в нею метляється майже порожня сіра торбина. Єврейці велено доглядати за Настею, відколи її батьків застрелили за гріхи, відколи забрано з їхньої хати золочені крашанки і дорогих порцелянових ляльок з блискучим волоссям та перекопано весь город. Настю спочатку сватали за Арсенка, бо їхні родини мали схожий достаток. Їй подобався той парубок, той Арсенко, хоч і мав грубі й волохаті, як у мавпи, руки, хоч і надто вже роздував ніздрі, коли сердився на щось або чомусь радів. У порівнянні з Настиним життям - життям струмка, що тільки торувало собі дорогу крізь корчі і густу траву, Арсенкове життя було вже дорослою річкою, пливло незворушно і навіть дещо понуро поміж високих своїх берегів.  Настя дивилася на свого нареченого такими зляканими і широко розплющеними од захвату очима, що й  не помітила, як стали боліти в нього суглоби, як між порошинками його вій застрягли дощові краплини, і як урешті він поплив-поплив пахучими хвилями своєї ріки, закинувши голову назад, у воду. Тільки шия його ще довго потому біліла Насті єлеєм і хрестичок на ній блищав.

неділю, 3 листопада 2013 р.

Кармен

                                             Оксані Луцишиній

На мосту в Авіньйоні всі танцюють заклично -
і троянди, і леви, й сухозлітки імен.
А у Києві зимнім я вихоплюю січень
із твоїх рукавичок, моя чорна Кармен.

Я шукаю той Київ у своєму безсонні -
твій мізинець замерзлий, пильні очі метро.
Й дуже хоче зіткнутись над мостом в Авіньйоні
чоловіча сорочка із твоїм болеро.

Надто місячні пальці - то погаснуть, то блиснуть,
надто близько нас бачив молодий манекен...
Тільки міст нескінченний, тільки світ ненавмисний,
тільки час ненависний, моя біла Кармен...

пʼятницю, 1 листопада 2013 р.

* * * *

                                           Сонце-Місяцю

короткі речення. світ бетонний.
а вчора вийшла із тишини
ота, що в неї такі долоні,
як перевернуті човни.

вона казала. і кожне слово
літало попелом над столом.
лилась із неї гітарна повінь
і переповнювала житло.

боліли ребра. незнаним ладом
тремтіли руки, і навпаки -
серед кімнати стояли чадом,
камінним димом її думки.

було незрушно. було байдужо.
було безвихідно, а проте -
здавалось, руки її задушать,
здавалось, вітер її змете -

ту міжсезонну гітарну донну,
що тут банується по ночах -
така некликана, безборонна
і ненависна, хоча... хоча...

неділю, 20 жовтня 2013 р.

* * * *

рухом тіла і кола
шляхом бурі і птиці
розітнулося поле -
золота плащаниця

поле скоро розкрає
поле скоро розкриє
лебединого раю
припорошену шию -

щоб по ньому возами
покотилися звільна
заплітання весільні
умлівання постільні

четвер, 17 жовтня 2013 р.

* * * *



там ніч брову зламала об зорю
над смоквами над зморшкуватим листям
де ти звіряла все каламарю
паломникам і випадковим числам

у хижах спав приземкуватий мир
до сповідей північних неохочий
а він бджолою став а він крильми
підважив камінь розпросторив очі

та й полетів над смоквами а ти
сама собі щось плачеш у алькові
і майже чуєш як із темноти
співають шовком сходи світанкові

 

середу, 16 жовтня 2013 р.

З темноти

пахне з вулиці злом і ліками
пахне мертвими й поосінніми
я до стелі тягнуся ліктями
не пускай мене не покинь мене

смерте-дівчинко сіра синяво
нащо носиш залізні ягоди
я ж казав тобі не проси мене
не тремти мене і не гладь мене

бачиш привиди причепилися
реп'яшки остючинки вузлики
до обличчя немов до криласа
носять музику чорну музику

спить душа у бинти закутана
тане крапельниця по крапельці
смерте-дівчинко та чому ж ти так
підступаєшся непоквапливо?..

вівторок, 15 жовтня 2013 р.

Весільна

                                                                                      Марині Боровській 


золотенька ниточка
празникова китичка
скільки ж їх??
чом подерті литочки
і тече наміточка
на моріг?

під самою стріхою
он бабуська крихітна
мов горіх
викотила крашанку
і гостей напташила
повен міх...

йшли до нареченої
кланялись хрещенички
аж до ніг...
а вона розтріпана
за сватами сипала
сніг...

понеділок, 14 жовтня 2013 р.

Пісня

пісня як дзеркало в рамі
пісня як вітер опалий
серед осіннього рам'я
нащось мене обснувала

позіх суничної ночі
мощі органного саду
де золоте узороччя
те що цілує і краде?

хто то складає із листя
легітність вечора хвору?
пісня виходить із тисняв
квіткою на крутогору

наче з якої неволі
наче з якої тортури
руки - камінні тополі
губи - судома бандурна

пʼятницю, 27 вересня 2013 р.

* * * *



Тут все непевне, як і ти...
Тебе хтось плакав та й облишив
у цій парчевій темноті,
де скрушно пахне лавровишня,

колись облишена ніким
серед подряпин і прогалин,
посеред рам, що всі віки
не за тобою сумували.

Вони спроквола, як відлуння,
колись зізналися стіні,
що горностаєва красуня
тебе покликала вві сні.