субота, 23 листопада 2019 р.

* * * *


груша серед поля
зав’язує пальцями кінці дня і ночі
а виходить завжди
неперервна нитка дихання –
між річкою й берегом
між квіткою й місяцем
між матір’ю й немовлям

ластівка над урвищем – то пліточка у хвилі
пелюстка над каменем – то око з-за хмари
а плач – то насправді спів
тільки всередину

ось тому нам здається
що суха груша
завжди стоїть
рівно посередині шляху
од Михайла до Варвари

а насправді вона не знати де
бо відпущені на волю птахи
весь час міняють місцями корінь і крону
а чудернацькі золоті жуки
носять по колу
її неосяжну тінь

пʼятниця, 22 листопада 2019 р.

Найперше вересня у світі


Уже ждали-ждали – весь день, із самого рання. Пожитки мої нехитрі в торбу зібрали, банку молока обідішнього – туди ж. Дивитися на торбу тоскно. Бродити по двору, виходити на город – ще гірше. Картопля то вже викопана, цибуля вибрана, зате ж кріп – це горе якесь, а не рослина. У червні він який був? Зелений, дрібненький, пахнув радісно, баба його на вареники кришила. А тепер? Жовтий і мов аж руки ламає, осипається.

Прабаба з самого ранку заводила:

– Ти ж дивись, як схочеться тобі на вроці… то ти ж не терпи! А піднімай руку й кажи вчителші – чи можна в отхоже?

Дядько додає:

– Ну шо, матрос? Кончилась твоя слобода! Тепер як запряжуть тебе – і вйо! На десять год. Геть… Як згадаю, так волос диба, їй бо!

вівторок, 19 листопада 2019 р.

* * * *


забрів у ліс –
і раптом поточився  
й упав на самісіньке дно листопаду
а там уже все листом підтикане
а там уже все глодовими ягодами підсмикане
а там уже все мохом застелене

– лягай! – мовляв

лягав лякаючись
лежав і слухав
як надворі
туман із інеєм борюкалися
та людей гукали
як мороз обтинав косою
сережки на ліщині
як брехали натщесерце
собаки з висілку

лежав і бачив
як зима в дупло зазирала
костуром постіль ворушила
співала нявчала пугукала
тяглася поцілувати мене
білими губами глив

понеділок, 18 листопада 2019 р.

* * * *


уже вкотре прокидаюся від того
як скрипить розчахнута гілка
немов лежу під грушею
праворуч – нива
ліворуч – вигін
а зверху ніч буде

поруч трава зім’ята
а тебе – немає
тебе чомусь немає
тільки тітка за обніжком
іде й пахне викопаною картоплею

кора на груші темна
павутинка між пальцями лопотить
оце б узяти та й розказати тобі
признатися
прошепотіти
встигнути
поки сіра гуска вечора
обтрушується
й ховає голову під крило

понеділок, 28 жовтня 2019 р.

* * * *


Не ходи до палацу ввечері –
пильно дивляться мамлюки
на осінні неспішні течії,
що згасають оддалеки.

Над шанхаями, над вертепами
листя падає, аж гуде…
До тривожних зрадецьких шепотів
дослухається валіде.

Вітер каторжний, розпанаханий
раптом стишився, охолов.
Тільки листя шумить під плахами
і тамує невинну кров.

Тоскні парії, юні гурії
Тануть свічами на очах.
У вечірню пітьму занурена,
Їх оплакує кеманча…

Уклякають червоні куряви,
Замикаються всі вуста,
Поки димом пливе над мурами
Падишахова самота.

* * * *


Гроза над жовтнем стала… Крізь гілки
дивився ти – чого вона над жовтнем,
як яра нить над полуденним шовком?..
Чого табун сахається ріки?
Чого граки при яблуках замовкли?

Як нить, як сіть, розкроювала тьму,
пливла в диму – над лугом і над садом –
аж яблука, розкльовані до саден,
лежали й дивувалися – чому
вона спинилась ген над листопадом?

І ти чекав при яблуках, як лось,
на теплий кашель, на далекий голос,
ну хоч на подих… а було довкола
так легко, що здавалося – ось-ось…
так тихо, що здавалося – ніколи.

неділя, 27 жовтня 2019 р.

* * * *


– ти сирена у тебе холодні зап’ястя
дармовіси браслети рубіни циркони
ти сторожа моя ти моя охорона
прикладаєшся вухом до крадених коней
до небачених коней зеленої масті

ти сирена ти вранці повернешся в скелі
як же буду я сам як я буду на світі
– я залишу тобі це каміння і вітер
стародавнє вино і плоди соковиті
я безсилля тобі прикладу до постелі

– в тебе серце страшне я боюся боюся
я зрікаюсь тебе я ховаюся в листя
– о коханий
не бійся
нічого
не бійся
то в моїх неводах задихається місяць
то пручаються хвилі у мене у вусі

в мене море одне тільки чайок без ліку
і важкі якорі і медузи солоні
поцілуй же мерщій мої білі долоні
хай не буде у тебе ні сина ні доні
ані стелі ні дна ні зітхання ні крику

ти зі мною коханий у будь-яку пору
я ловлю тебе й буду довіку ловити
по тобі залишається камінь і вітер
хто пітьму покохав той не знатиме світла
і не житиме той хто зі смертю говорить

середа, 16 жовтня 2019 р.

* * * *


Виходить ніч додому, в небеса –
Широким лугом, річкою вузькою.
Он перепілка вийшла із вівса –
До стежки притулилася щокою.

А там, де зірка падала, ген-ген –
Гіркий, як тінь, зелений і дитинний,
За кимось побивається ромен,
Пробивши груди голкою шипшини… 

понеділок, 14 жовтня 2019 р.

* * * *


Гілля і тоне, і не тоне,
Йому – що нині, що тоді…
Душі ніхто не заборонить
Спливати сонно по воді.

Душа глуха, душа незряча.
Межа – непевна і тонка.
Поглянеш – небеса ж неначе…
Удруге дивишся – ріка.

пʼятниця, 11 жовтня 2019 р.

* * * *


Усе стихає. Слів таких не треба.
А запитають – не відповіси,
Що лазурове покривало неба
Дерева обступили навскоси.

Що хтось тобі напевно повелів,
Дивитися, як світиться вві млі
Вогниста мідь, сагайдаки і стріли,
Як вершники, зомлілі у сідлі,
Побожно прихиляють до землі
Крило архистратига Михаїла…