пʼятниця, 21 жовтня 2016 р.

* * * *



 (Ірині Долженко)

Не стане ні будинків, ні людей.
Хіба що вітер, безнадії спраглий,
коли своє багаття розкладе
поміж дощами романтичний Вагнер.

Палкий юнак, кривавий маніяк,
крізь темноту, скрипучу, мов фонограф,
супроти волі слухатиме, як
від музики здригається дорога.

Погріє руки, піде впорожні,
крізь косий дощ ступаючи поволі.
І невідомі мертві красуні
над ним нестимуть чорну парасолю.

Випускниця


Вона щодня приходить до моєї тітки. Чудернацьки вбрана, у білих чобітках і яскраво червоній шапці, обмотана шаликом зі стряпами, вона минає споруду туберкульозного диспансеру, киває головою до будки з охоронцем, кидає недопалок у бік гаражного кооперативу й невпевнено, через силу йде до нас. На порозі крамнички вона дістає з сумки носовичка і старанно обтирає взуття, хоч надворі ще зовсім сухо. Прокашлявшись, вона каже:

– Добрий день, Наталя Сергіївна!

неділя, 16 жовтня 2016 р.

* * * *



Усе прожите, все червоне
лягло під ноги навздогад.
На сонце дивиться з балкона
міський непевний виноград.

А все шепочеться про осінь,
про сизий дим, про голий страх.
Ідуть антени, наче лосі,
по надвечірніх небесах.

пʼятниця, 14 жовтня 2016 р.

У тюрму


Ми з сестрою не послухалися мами й пішли на Базилевську гору. Це далеко – спершу пройти всі Підварки, потім через болітце, потім лугом, і аж тоді буде гора. Постійно їздять вантажівки. Приватний сектор. Спека. Кози. Улітку в селищі нудно. Ми спершу пішли до Ірки. Вони з сестрою показували моди – обгорталися тюлем, накручували його на голову й запихали в шорти:
– Поїдем отак жить у Київ, навчимось курить і будем ходить на каблуках.