ПІВНІ НАД КОЛОДЯЗЕМ

1

їх троє було

червоних

на ружах стояли

сонце клювали

золотилися

стояв дід на межі

сіяв дід самосад

у пшеницю заходив

перами підперізувався

лягав дід у дворі

головою в поріг

ногами до колодязя

дереза його крала

а що старший квіт обтинав

середульший листя обшморгував

наймолодший коріння рвав

вставав дід у дворі

та куди тій горі

та шапкою об землю кидав

аж  у колодязі гупало

сідав дід на ослін

трьома гребенями

смерть розчісував

Я не можу без Вас! Я навіки втікаю од Вас!

                                      Юлії-Ванді Мусаковській

Я не можу без Вас! Я навіки втікаю од Вас!

Всі негоди мої розбринілись, неначе цикади.

Розсупонились кіньми мої непокірні слова.

Я давно так не пахнув. Давно так, о Вандо, не падав!

Ваші риси втікають у прошви блідих подушок,

Ваші рими десь тануть, і я їх не можу ковтнути!

Якби був біля Вас, то я певно од Вас би пішов,

Із корінням дуби на шляху вириваючи люто.

Я би гори розбив, я би ріки над Вами простер –

Хай клекочуть і крешуть над Вашим осіннім волоссям.

Я б не зміг Вам прожити, я б Вам неодмінно умер,

На олтар Ваш поліг молодим схарапудженим лосем.

Хай мене покладуть, мов на мари, на Ваші слова.

Я на них долечу, як на крилах зелених і свіжих.

Сірим жайвором я повернуся у Ваші жнива,

Вашим гострим серпом тайкома собі пальця поріжу.

2009р.