В темноті
гойдаєшся, як човен,
а проте не спиш,
не спиш, не спиш.
Вислизаєш, як з
молитвослова
вже не річ, а вимовлена тиш.
Чорний,
перепалений до зморшки,
як вогнем насипаний
на сніг,
хоч би крику
крізь могильну дошку
я благаю в
коренів твоїх.
Ти ж бо тільки дивишся
впівока,
світишся крізь
темні жолоби
зі своєї синьої
затоки,
зі своєї сонної
плавби.
Немає коментарів:
Дописати коментар