* * * *

Ніхто нічого не казав.

Спадала тьма, стерня колола.

І церква – синя, як сльоза.

І Бог надламаний, як голос.

Було не холодно, однак

на цвинтарі, супроти ночі

порожній облетілий мак

молився голосом жіночим.

І наче взяті хтозна й де –

такі смутні, безоборонні –

тулили руки до грудей

навіки спалені ікони.