От перший сніг
занурюється в листя,
німіє вись,
вирівнюється час.
Такими днями
непотрібна пристрасть.
Душа боїться,
уникає блиску,
душа немовби на ніч
роздяглась.
Їй тільки б соню,
лелю, потягусю –
у простирадла
вкутану, таку,
щоб і не знати –
марюся чи снюся,
щоб тільки ласка,
подушка, півусміх,
зірки в волоссі,
шафа у кутку...
Ну хай би трошки
ворушилось віття
за шибою, а решта
все – мана...
Як легко спати,
темряві служити,
з усіх можливих
вигинів на світі
лишивши тільки
вигини стегна.
І щоб уже – ні
віршів, ані рішень.
Лежати нишком і
не мати прав...
От тільки вишень...
Скинь нам жменьку
вишень
у цю відправу, певно,
наймилішу
з усіх Твоїх
божественних відправ.
Немає коментарів:
Дописати коментар