вівторок, 9 липня 2019 р.

* * * *


Ген літо скликає коней
Із річки жадань заснулих,
Долоню до хвилі тулить,
Долоні вода солона.

Ген хмара – така, як птиця,
Така, як окраєць ночі –
Вертається з косовиці,
На віях несе листочок.

А літо стоїть над полем,
В траву застромивши гребінь…
І ніби всього ж доволі,
А начебто вже й не треба

Ні плину очей заснулих,
Ні туску долонь незнаних.
…До гриви душа притулить
Червону жоржину рани.

Немає коментарів:

Дописати коментар