где бродит табун вверх ногами
и плачет кобыла в метельном дыму,
к тебе прикасаясь губами.
(Иван Жданов)
ми мовчимо і бачимо немов
зима а трави наче
й не зимові
стоять губами в
тому табунові
в якому й ми по губи стоїмо
і наша фіра їде
по ночах
неначе човен а в
човні неначе
то ти в туман смієшся
ніби плачеш
то черкається
човен об печаль
чи то до скронь тече
твоє пасмо
чи в голий степ
стікаються ковили
тим часом фіра
їде проз могили
в яких ми теж по
губи стоїмо
бо це табун бо ми
йому пливем
а може то з
туману нам здалося
що ми пливем
щасливі й безголосі
що плачемо неначе
сміємося
й не знаємо де
мертве де живе
2012р.
Немає коментарів:
Дописати коментар