а я сидів очима в
бур’яни
а ти стеналась
ліктями у шепіт
і сонно понад
річкою і степом
спливали в осінь
перші кавуни
а берег був
зарослий і малий
хоч нам і світу
вже було б замало
коли терпкий
затамувавши схлип
ти голову мені
поцілувала
а місяць хижий
ласився з пітьми
до тебе
підкрадався із обмілин
та гудзики
відірвані котились
шовковицями
чорними в комиш
а ми з якоїсь
наче далини
затамувавши дихання
і відчай
пливли собі
обличчям до обличчя
важкі й солодкі
наче кавуни
2012.
Немає коментарів:
Дописати коментар