Стояв отак під
вікнами у тиші –
так нерухомо,
наче в тишу вмерз…
І чомусь мати з
кладовища вийшла
та до причілка
прихилила хрест.
Постояла між
вікнами і часом.
Під грушею
схилилась до стола.
Зітхнула важко. Я
не оглядався.
Вона понад
причілком і пішла.
А я стояв під
вікнами, на межці,
стояв і слухав, з
місця не рушав,
як жовті груші
гупають о стежку,
як о причілок
гупає душа.
Немає коментарів:
Дописати коментар