вівторок, 4 лютого 2014 р.

* * * *

Десь там, ув отій видноті,
що в неї вертаються душі,
чиясь припорошена тінь
зимову дрімоту ворушить.

Зима перепинить її.
Зима вистеляє нам труни,
немов нареченим своїм,
бентежно, побожно і юно.

Бо ми їй - лиш тут, а не де...
То з нашої, певно, несили
довіку не вийде, а йде
шовковиця, Господи, біла...

Немає коментарів:

Дописати коментар