пʼятниця, 28 лютого 2014 р.

* * * *

Пливе кача крізь темну каламуть.
Крилом торкає вічне водопілля.
Несуть Устимка. Боже ж, як несуть...
Несуть Богданка в біле-перебіле...

Весна несе над головами їм
тверді бруньки, і пахне перегаром.
"Не даром хоч?", - питається Устим.
Богдан йому одказує "Не даром".

І вже до сліз - два кроки, а до слів,
як до життя - і тоскно, і не скоро.
Лежить душа, неначе чорний лід,
чадною головою при столі,
помножена на дев'ять і на сорок.

Немає коментарів:

Дописати коментар