понеділок, 25 серпня 2014 р.

* * * *

Траву скосили. Побілили школу.
З димами думи стали заодно.
І холодно, так нібито ніколи
вже не заснеш з відчиненим вікном.

На ринку вже не сваряться, не смітять,
не віддають останнє за дурняк.
А по дворах не так сміються діти
і від дощу ховаються не так.

Дівчата повертаються в поеми,
легкі, як сон, оголені, як суть,
в яку тілами залатавши темінь,
метелики з вітрилами пливуть.

І тільки з тиші, чутної музикам,
з любові, що погасла завчасу,
виходять, щоб зустрітися навіки
пекельний сум і величальний сум.


Немає коментарів:

Дописати коментар