пʼятниця, 10 квітня 2015 р.

* * * *



Живу, бо як же ще? Таки живу, бо мушу...
Довкола все летить, і плаче, і росте.
Який високий день, а не підніме душу.
Який весняний світ, а слово вже не те.

Хіба що вітерець ось коміра розхристав –
то, певно, з далини щось душу обняло –
із далини, де все іще таке врочисте,
як слово журавель і слово джерело.

1 коментар: