четвер, 23 квітня 2015 р.

Господар човна



господар човна – дитя літньої річки
дитя мілини і спеки на березі
дитя тиші що хукає на твій слід у верболозі
він уже не рахує літ
понурих літ по норах
він ловить рибу
і ховає її в тіні
готуючи сніг на зиму
він пере картату сорочку пихкає люлькою
і дивиться крізь вічка сітки на черепашок
як ті пишуть на піску
що вже прийшла печаль 


річка ласує ним
понад проваллям із шматками мотузків
понад прикорнем що відчуває ходу
і ще – над кожним відерцем осінньої води
і над глибоким роздумом
що ріже воду
випростує їй груди
і клює
як півень пізню годину

у жаб’ячій ночі вовтузяться комарі
капає на смолу вербина слина
уночі човен спочиває
уночі він дихає
спертим духом гусені й зілля
і невідомо
скільки кілець мало дерево
з якого колись він змайстрований

водяник теж щоночі спить під човном
у липкому куширі
він любить згадувати себе
ще молодим водяником
тоді він щоранку пере-
стрибував
новенького блискучого човника
лякаючи хлоп’я
яке розбивало веслом
рештки дитячого сну

водяник усіх пам'ятає хоч нікого й не любить
а господар човна давно позабував усі свої імена
імена своїх жінок і всіх родичів
у нього зовсім кульгава пам’ять
проте він пам’ятає отого хлопчика
в полотняних штанцях
який колись був його сином
і помер од гарячки
поздоровкавшись
з березневим водяником

усі троє звикли до тутешнього часоплину
до того що весна виникає з холоду
а заникає – навпаки – в тепло –
з переплеску хвоста
з сяяння бабки
з мовчання камінців
заникає і виникає

весни пролітають за вікнами
мерці дивляться вгору
а вода вже кілька років не прибуває
тільки б'ється од борту до борту
і через край не ллється
і не спиняється


Немає коментарів:

Дописати коментар