четвер, 29 жовтня 2015 р.

* * * *

Д.Д.


Десь, певно, там, у музиці, у синій,
куди я йшов, та щастя не спіткав,
якесь хлоп'я фотографує іній,
відклавши вбік старого рюкзака.

Вдивляється – гілляка, каменюка.
І тиша... тільки ґава не вгава.
Ніхто не йде. Хлоп'яті мерзнуть руки.
Упала навзнак стежка снігова,
грудьми припавши до чужого сліду,
не стерпівши своєї самоти...
Хтось наче йде... Ось-ось уже підійде
і витре запітнілий об'єктив.

Та ні, нікого. Тільки з пилорами
доносяться невиспані баси...
Між небом і вечірніми дворами
полотнищем вирівнюється синь...

Стою собі, бо що вже тут удієш,
як жодна стежка досі не моя...
І те хлоп'я. Чиєсь таке нічиє.
Таке чиєсь покинуте хлоп'я...

Немає коментарів:

Дописати коментар