понеділок, 16 листопада 2015 р.

Листопадові елегії

*
Тебе – полюбив. Та люблю не тебе, не тебе –
а лиш невідому, закутану в світло пташину,
ягницю, дробину, маржину, що несамочинно
лягла на бруківку, спиняючи серце слабе;
її я люблю, і ховаю, чи пак – хороню,
тобі – простирадло підсмикую до підборіддя...
Де ж наші пожежі? Де стегна у відсвітах мідних?
Де осені кревні, розбиті об нашу броню?
Тебе я не знаю. Тобі я не вірю, але
сказав про любов – ненавмисно, навіщось, як-небудь.
Кого ж я люблю, якщо я закохався у тебе?
До чого тут я і чого моє серце гниле?


*
Ти вже не шукаєш. Ти вже не блукаєш. Ти спиш.
Розкинувшись вільно, розлігшись зухвало і голо.
Не знаєш про тіні, що з тіні виходять до столу,
що в ретязі в'яжуть цю чортову панцирну тиш.
І в місті – нудьга. Там така безпросвітна нудьга.
Тріскучі багаття, в яких палахтять заборони.
І в мокрих наметах чигають гвинтівки й дракони.
А ти тут заснула... ні тепла, ані дорога...
Така ж, як і я. Звичайнісінька. Звички. І піт.
І згага у тілі. І зламаний холод обличчя.
Моя некохана, тобою – то власне абичим...
лише б затулити оцей листопадовий світ.

*
Я був нетерплячий, коли я тебе роздягав, –
не знаючи міри і не добираючи мови...
Аж груди – сторонні, аж лоно якесь – випадкове,
і роблені зойки... й така безпросвітна нудьга.
Бо ти ж – безпритульна. Ти зайда. Чужа! Нічия!
Придатна для всього і завжди готова до всього.  
Нікому не туга. Нікому не мрія й не спогад.
... я навіть не можу назвати тебе на ім'я...

*
А де ж та дитина? А де ж то пташина ота,
що, може, ягниця, а може, маржинка, дроб'єта?..
Десь б'ється о дріт у ворожому темному гетто,
об гнотик прокльону свої запаливши вуста?
Не ремствуй. Не плач. І мене передніч не кляни,
бо зрештою все – геть усе! – западається в осінь.
Ми будемо разом. Запекло. Ненатло. Назовсім –
по сей бік зізнання, по той бік гіркої луни.

Ми будемо діти. Орелька. Морозиво. Квас.
І вата цукрова. І лагідні скалочки тиньку.
Дві білі сорочки з червоними навперемінку...
І місто травневе, усоте зневаживши час,
вдихне ліхтарями, вдихне переходами нас

і видихне нас голубими легенями ринків.

Немає коментарів:

Дописати коментар