З Іосіфа Бродського. Мені говорять: від'їжджати час

Мені говорять: від’їжджати час.
Авжеж. Спасибі. Ось лишень зберуся…
Авжеж. Атож. Я розумію вас –
не проводжайте. Я не загублюся.

Ах, ні ж бо – не далека путь моя.
Якийсь отут найближчий полустанок.
Ах, ні, не переймайтесь. Позаяк.
Я зовсім порожнем. Без чемоданів.

Авжеж. Спасибі. Я уже піду.
Авжеж. Пора вже. Це збагнути просто.
Безрадісну морозяну звізду
дерева над вітчизною підносять.

Все скінчено. Всьому приходить край.
Іще потисну наостанок руку.
Я видужав. Пора мені. Пора.
Авжеж. Атож. Спасибі за розлуку.

Вези мене вітчизною, таксі.
Так, мовби я адресу забуваю.
В поля мене замовклі віднеси.
Бо, знаєш, я з вітчизни вибуваю.

Так, мовби я адресу загубив:
до скла пітного притулюсь обличчям.
Над річкою, яку колись любив,
я розплачусь і човняра покличу.

Все скінчено. Не рвуся, не жену.
Спокійно їдь назад, заради Бога.
Я в небо гляну. Глибоко вдихну
холодний вітер з берега чужого.

Ну, ось і довгожданний переїзд.
Домчи назад без жодної печалі.
Ти на вітчизні зайдеш у під’їзд,
я ж до низького берега причалю.
_____________________________________

Текст оригіналу:


Мне говорят, что нужно уезжать.
Да-да. Благодарю. Я собираюсь.
Да-да. Я понимаю. Провожать
не следует. Да, я не потеряюсь.

Ах, что вы говорите -- дальний путь.
Какой-нибудь ближайший полустанок.
Ах, нет, не беспокойтесь. Как-нибудь.
Я вовсе налегке. Без чемоданов.

Да-да. Пора идти. Благодарю.
Да-да. Пора. И каждый понимает.
Безрадостную зимнюю зарю
над родиной деревья поднимают.

Все кончено. Не стану возражать.
Ладони бы пожать -- и до свиданья.
Я выздоровел. Нужно уезжать.
Да-да. Благодарю за расставанье.

Вези меня по родине, такси.
Как будто бы я адрес забываю.
В умолкшие поля меня неси.
Я, знаешь ли, с отчизны выбываю.

Как будто бы я адрес позабыл:
к окошку запотевшему приникну
и над рекой, которую любил,
я расплачусь и лодочника крикну.

(Все кончено. Теперь я не спешу.
Езжай назад спокойно, ради Бога.
Я в небо погляжу и подышу
холодным ветром берега другого.)

Ну, вот и долгожданный переезд.
Кати назад, не чувствуя печали.
Когда войдешь на родине в подъезд,
я к берегу пологому причалю.