пʼятниця, 26 квітня 2013 р.

З Федеріко Гарсіа Лорки. Романс приреченого

                 Еміліо Аладрену

Моя самота й несила,
півсоння мого зіниці,
зіниці коня недремні…
Не спиться, чомусь не спиться,
у час, коли тихо плинуть
тринадцять вітрил по річці,
тринадцять оманних тіней…
Як жаско зоріють вічі –
моя обмарніла варта –
на чорну велику північ,
де гори, скарби і нарди,
де тіло моє безвенне
тасує холодні карти.

Тужаві воли здіймають
на місячні роги гострі
хлопят, що посеред ночі
купаються попід мостом.
І б’ють молотки співучі
в ковадла сомнамбулічні.
Розлоге безсоння вершнє,
і кінське безсоння вічне.

А двадцять пятого червня
отримав Амарго звістку:
-         Зрубай у дворі своєму
старий олеандр тінистий.
Хреста напиши на дверях,
імя під хрестом накресли.
Ось-ось кропива й цикута
зростуть із твоїх чересел,
голками вапна старого
тобі черевики сточать
в далеких магнітних горах,
у темряві, серед ночі,
де сизі воли озерні
з тростини спивають пісню.
Проси собі дзвону й світла
та руки складати вчися.
Хай вітер тобі пошиє
блискучу сорочку з жерсті.
Два місяці залишилось.
Амарго, готуйся вмерти.

Здіймає увиш Сант-Яго
меча з туману і стебел.
І кровю стікає тиша
з гарячої рани неба.

А двадцять пятого червня
Амарго розплющив вічі,
щоб двадцять пятого серпня
заплющити їх навічно.
Текли по дорозі люди
дивитись на мертве тіло.
Із вікон німих будинків
його самота світила.
Світив непорочний саван,
латинським писанням терпнув,
пругами сукна тонкого
давав рівновагу смерті.
_________________________________

Текст оригіналу: 


ROMANCE DEL EMPLAZADO 

Para Emilio Aladrén 
 
¡Mi soledad sin descanso!
Ojos chicos de mi cuerpo
y grandes de mi caballo,
no se cierran por la noche
ni miran al otro lado,
donde se aleja tranquilo
un sueño de trece barcos.
Sino que, limpios y duros
escuderos desvelados,
mis ojos miran un norte
de metales y peñascos,
donde mi cuerpo sin venas
consulta naipes helados.

*

Los densos bueyes del agua
embisten a los muchachos
que se bañan en las lunas
de sus cuernos ondulados.
Y los martillos cantaban
sobre los yunques sonámbulos,
el insomnio del jinete
y el insomnio del caballo.

*

El veinticinco de junio
le dijeron a el Amargo:
Ya puedes cortar si gustas
las adelfas de tu patio.
Pinta una cruz en la puerta
y pon tu nombre debajo,
porque cicutas y ortigas
nacerán en tu costado,
y agujas de cal mojada
te morderán los zapatos.
Será de noche, en lo oscuro,
por los montes imantados,
donde los bueyes del agua
beben los juncos soñando.
Pide luces y campanas.
Aprende a cruzar las manos,
y gusta los aires fríos
de metales y peñascos.
Porque dentro de dos meses
yacerás amortajado.

*

Espadón de nebulosa
mueve en el aire Santiago.
Grave silencio, de espalda,
manaba el cielo combado.

*

El veinticinco de junio
abrió sus ojos Amargo,
y el veinticinco de agosto
se tendió para cerrarlos.
Hombres bajaban la calle
para ver al emplazado,
que fijaba sobre el muro
su soledad con descanso.
Y la sábana impecable,
de duro acento romano,
daba equilibrio a la muerte
con las rectas de sus paños.

 


Немає коментарів:

Дописати коментар