вівторок, 24 вересня 2013 р.

* * * *



Далеко поза небом, поза тим,
де сива хвища, де солона осінь,
Марія стереже чиїсь хрести,
і все чекає невідомих гостей.

А ми йдемо, як венами туман -
не світимось, не світим, не ярієм...
Тримає нас руками обома
над прірвою розхристана Марія.

Куди падем? І нащо ми тобі -
вже ні табун, ні зграя, ні отара...
Марія миє руки голубі
і розсуває почорнілі хмари,

бо хтось гукав, а чи приснився хтось?
Отара ж прийде? Виноград дозріє?..
І хто спитав би - над чиїм хрестом
всю ніч невтішно плакала Марія...

Немає коментарів:

Дописати коментар