Давнини мені хочеться і сивини.
Хай би баба прийшла, самокат прикотила.
Хай би птах розколошкував пір'я на крилах,
а вітрець розколошкував хмари над ним...
Хай дорога корів поведе до села,
бо яке те життя без корів по дорозі?
І без хати, що вікнами тягнеться в осінь?
І без баби, що ось самокат привела?
Щоб відро забриніло - відро ожило,
щоб туман молока обгорнув, як облога,
всі гіркі спориші і вечірню дорогу,
що одвіку корів повертає в село...
Ну а далі нехай... вже не буде нічого.
Хай би баба прийшла, самокат прикотила.
Хай би птах розколошкував пір'я на крилах,
а вітрець розколошкував хмари над ним...
Хай дорога корів поведе до села,
бо яке те життя без корів по дорозі?
І без хати, що вікнами тягнеться в осінь?
І без баби, що ось самокат привела?
Щоб відро забриніло - відро ожило,
щоб туман молока обгорнув, як облога,
всі гіркі спориші і вечірню дорогу,
що одвіку корів повертає в село...
Ну а далі нехай... вже не буде нічого.
Прочитавши, знищити :)
ВідповістиВидалитиДля чого вона вмирає, ця поезія?, адже могла би жити:
Давнини мені хочеться і сивини...
Хай би баба прийшла, самокат прикотила.
Хай би птах розколошкував пір’я на крилах,
а вітрець розколошкував хмари над ним...
Хай дорога корів поведе до села,
бо яке те життя без корів по дорозі?
І без хати, що вікнами тягнеться в осінь?
І без баби, що ось самокат привела?
Щоб відро забриніло — відро ожило,
щоб туман молока обгорнув, як облога,
всі гіркі спориші і вечірню дорогу,
що одвіку корів повертає в село...