* * * *

ще листя клена й біле листя граба

текло в сніги і гаснуло в снігах

ще голі груди сяяли ослабло

й навколо сну куйовдилась нудьга

когось гукало гнуте серце клена

вже непритомне у височині

де світла сніп тремтів немов стремена

чи при коні чи може при мені

і ти лягла над вивернутим листям

ти вилягла як вивірка між віт

текли твої обійми ненавмисні

цвіли твої цілунки снігові

і розтікались важко у атрамент

у родове столітнє наслання

де світла сніп під нашими тілами

тремтів як збруя вбитого коня