* * * *

в неторканому альбомі Великодня

сторінки якого пахнуть іржавою корою й весняними клопотами

над сторінками якого – ні рук ні ліній ні тіней

лише дитячі зітхання пташками

лише дитячі шепоти щавлем

стоїш Ти – але тебе не видно  

Ти вносиш очима простір

женеш людські потоки норами своїх ран

міряєш світлом голубині пурхання

Ти стоїш випростаний над могилою

з якої знову росте потоп

куди не подивись – колосся

куди не простягни руку – голод

а впоперек сторінки батько веде за руку божевільного сина:

– завтра коситимуть воду дитино

– завтра гнів проснеться золотими зміями сину

– неси мене хлопчику сам

з альбома Великодня пахне паска

розправляє масне і влежане за зиму тіло

паска тепла люба і затишна

волосся в неї вибилося з-під очіпка

паска горить і говорить і провіщає

крізь дупла ночі

крізь порожні очниці

крізь вістря зозуль

протягує вона свою нитку

на одному кінчику якої – хліб

на другому – зброя

хліб каже:

– зрілості!

зброя каже:

– голосу!

але за всіх кажеш Ти

затуливши долонею брудний слід на сторінці

ти присипляєш блудниць і дітей

ти показуєш новопреставленим

межу сходу і заходу

виворіт вечора

і край страху

а Тебе самого як легеньку квітку

несе між сторінками дитя

човник місяця вихопивши з галузки

розірвавши на грудях пожежу

...золотими пальчиками

що ніколи не знали ножа