* * * *

Не ходи до палацу ввечері –

пильно дивляться мамлюки

на осінні неспішні течії,

що згасають оддалеки.

Над шанхаями, над вертепами

листя падає, аж гуде…

До тривожних зрадецьких шепотів

дослухається валіде.

Вітер каторжний, розпанаханий

раптом стишився, охолов.

Тільки листя шумить під плахами

і тамує невинну кров.

Тоскні парії, юні гурії

Тануть свічами на очах.

У вечірню пітьму занурена,

Їх оплакує кеманча…

Уклякають червоні куряви,

Замикаються всі вуста,

Поки димом пливе над мурами

Падишахова самота.