Вже осені зосталось небагато –
Діждати сну, дожити в самоті…
Вона встеляє сутінню палати
і розправляє пружки золоті
На подушках… ворушить у долонях,
Обсмикує мережки й шнурівці…
І переносить квіти з підвіконня
Кудись у потаємні пивниці…
Сухі долоньки, лебедина шия
– і сон гряде, і сили вже нема –
Лишень сосну хмариною прошиє
І вигаптує інеєм туман.
Немає коментарів:
Дописати коментар