субота, 23 листопада 2019 р.

* * * *


груша серед поля
зав’язує пальцями кінці дня і ночі
а виходить завжди
неперервна нитка дихання –
між річкою й берегом
між квіткою й місяцем
між матір’ю й немовлям

ластівка над урвищем – то пліточка у хвилі
пелюстка над каменем – то око з-за хмари
а плач – то насправді спів
тільки всередину

ось тому нам здається
що суха груша
завжди стоїть
рівно посередині шляху
од Михайла до Варвари

а насправді вона не знати де
бо відпущені на волю птахи
весь час міняють місцями корінь і крону
а чудернацькі золоті жуки
носять по колу
її неосяжну тінь

Немає коментарів:

Дописати коментар