четвер, 19 березня 2020 р.

* * * *

Десь поза всім, що сталося не з нами,
у тіні слив, між схлипами й піснями,
де синя хустка падає на вітер,
де встиг тобі я душу завинити,
де самота живе самотиною,
постій зі мною… о, постій зі мною,
де юний день заповідає ночі
облудне слово й слово непорочне,
за чорним сном, за страхом і за лихом
живе остання золота безвихідь.

Вона – як млин, що пам’ять перевіє,
Вона – сльозинка на всевишніх віях.
Тече рікою, бджілкою гуде.
Ми там удвох.
Немає нас ніде.

Немає коментарів:

Дописати коментар