середа, 1 лютого 2012 р.

я мабуть розлюбив тебе вві сні

я мабуть розлюбив тебе вві сні
ми вдвох стікали і стікали в ранок
були тіла ще теплі від кохання
терпкі від поту мерхлі від брехні

я бачив так уперше у житті

зім’яту ковдру під грудьми твоїми
круте стегно що наче квітка в зиму
зогрілось на моєму животі

а я тебе уперше не хотів

ні так у ліжку ані просто долі
неначе я й не знав тебе ніколи
немов оглух до тої наготи

липкої і сліпучої що так

уміла жити мною і для мене
служити наче вершнику стремена
живитись наче звуком німота

доспи цей ранок доживи у снах

темноту цю темницю і опалу
і я тебе зітру як воду талу
що взимку затуляла пів вікна

і стану знов розлогий і рясний

дихну морозом снігом розігріюсь

а ти все спиш блаженно на мені

а я будити все чогось не смію

4 коментарі:

  1. Сергію, дуже і дуже... потужний текст, чесний. так воно трапляється якогось ранку.
    Г.О.

    ВідповістиВидалити
  2. Неоднозначно... Наче подобається і ні одночасно.
    Жахливо звучить цей рядок: "ми вдвох стікали і стікали в ранок". Вибач, але не можу з ним погодитися. :) І рима з наступним рядком просто вибиє з колії.
    А чому ліргерой будити не сміє? Боягуз? ;)
    З теплом,
    М. ;)

    ВідповістиВидалити
  3. Сергію, ви дуже талановитий! Переконалася у цьому вже давно, ще за часів студенства, коли ходила на світлицю поетів-початківців, яку ви вели разом з Оленою Гаран.

    ВідповістиВидалити