З Федеріко Гарсіа Лорки. Дерево, дерево

Дерево, дерево,

сухе і зелене.

В гаю маслини збирала

дівчина в скромній одежі.

Стану тонкого торкнувся

вітер далекої вежі.

Гнали коней андалузьких

четверо вершників славних

у сорочках лазурових

і сорочках зеленавих.

„В Кордову, нумо, юначко!”

Тільки вона мов не бачить.

Троє струнких торелільйо

коней спинили гарячих.

Шпаги аж міняться сріблом,

одіж горить помаранчем.

„Нумо в Севілью, юначко!”

Тільки вона мов не бачить.

Щойно лиш вечір накинув

шати бузкові на гори,

красень примчав їй із ночі

місячні мирти прозорі.

„Нумо в Гранаду, юначко!”

Тільки вона мов не бачить.

Досі шукає маслини

дівчина та серед листу.

Вітер поклав їй на плечі

руки свої попелисті.

Дерево, дерево,

сухе і зелене.

---------------------------------------------------

 Текст оригіналу: 

[ARBOLE ARBOLE]

Arbolé, arbolé
seco y verde. 

La niña de bello rostro
está cogiendo aceituna.
El viento, galán de torres,
la prende por la cintura.
Pasaron cuatro jinetes,
sobre jacas andaluzas.
con trajes de azul y verde,
con largas capas oscuras.
"Vente a Granada, muchacha."
La niña no los escucha.
Pasaron tres torerillos
delgaditos de cintura,
con trajes color naranja
y espada de plata antigua.
"Vente a Sevilla, muchacha."
La niña no los escucha.
Cuando la tarde se puso
morada, con luz difusa,
pasó un joven que llevaba
rosas y mirtos de luna.
"Vente a Granada, muchacha."
Y la niña no lo escucha.
La niña del bello rostro
sigue cogiendo aceituna,
con el brazo gris del viento
ceñido por la cintura. 

Arbolé arbolé
seco y verde.