понеділок, 19 березня 2012 р.

З Іосіфа Бродского. Через два роки


Ні, не оглухли ми, не постаріли,
слова свої говоримо, як досі,
так само наші піджаки сіріють,
й жінки ті самі нас не люблять зовсім.

Ми як раніше граємося часом
в амфітеатрах самоти і мряки,
і ліхтарі ті самі нам не згасли,
горять у ніч, немов окличні знаки.

Немов сучасним, живемо минулим,
несхожим із майбутніми часами,
в безсонні забуваємо поснулих,
й ту саму справу робимо так само.

О гуморе, щади цих відчайдухів
в суцільних круговертях тьми і світла –
великими для слави і наруги,
і добрими – для суєти століття.


Текст оригіналу:

  Через два года

     Нет, мы не стали глуше или старше,
     мы говорим слова свои, как прежде,
     и наши пиджаки темны все так же,
     и нас не любят женщины все те же.
 
     И мы опять играем временами
     в больших амфитеатрах одиночеств,
     и те же фонари горят над нами,
     как восклицательные знаки ночи.
 
     Живем прошедшим, словно настоящим,
     на будущее время не похожим,
     опять не спим и забываем спящих,
     и так же дело делаем все то же.
 
     Храни, о юмор, юношей веселых
     в сплошных круговоротах тьмы и света
     великими для славы и позора
     и добрыми -- для суетности века.

Немає коментарів:

Дописати коментар