неділя, 10 червня 2012 р.

Донателла Версаче


мадам Донателла вночі приміряє сукні
шовковим чорнилом двоїться вона
проти вікон
усі наречені світу ламають руки
усі наречені світу тамують крики
коли вона легко і довго проходить на кухню
суха наче гілка гірка мов снодійна пігулка
і стелиться в ноги боа
і старий папуга
кричить з вішака
благає собі притулку

мадам Донателла тепер і тоді непорушна
проходить на кухню затято тамує стогін
сто сот юнаків у слідах її месу служать
сто сот юнаків їй під ноги скидають одяг
вона тільки сяє й покусує білі пасма
у цім передранішнім шовку така натхненна
старий Метерлінк із тіні дивиться ласо
як личить їй синє
як мучить її зелене

вона відчиняє вікно і стоїть мов скрипка
а там унизу чи то дух від її постелі
чи клен чи юнак
летаргійний крихкий охриплий
кричить я люблю вас
люблю вас мадам Донателло

вона непорушна тепер і тоді і довіку
вона наче свіжий інжир у всевишній долоні
і плаче юнак
і тихо іде повз вікна
і серце на згадку лишає на підвіконні

мадам здивовано зиркає з-за фіранок
мадам знесилено чайник ранковий ставить
їй добре відомо що цей як і кожний ранок
почнеться її  неоновими вустами

Немає коментарів:

Дописати коментар