четвер, 14 червня 2012 р.

З Федеріко Гарсіа Лорки. Верлен ("Три портрети з тінню")


ВЕРЛЕН
Пісня,
якої вже не співатиму,
спить на моїх вустах.
Пісня,
якої вже не співатиму.

Над жимолостю світляк
зіркою сходить.
Та місяць клює
променем воду.

Снилась мені тихо і матово
пісня,
якої вже не співатиму.

Пісня, повна вуст,
хвиль і буруння,

пісня, там де час
в тінях і вогнях.

Спів живих зірок
про безсмертя дня.

ВАКХ
Гомін незайманий, гомін зелений.
Тягнеться смоква руками до мене.

Тінь її, наче пантера у листі,
ревно полює на вірші тінисті.

Місяць рахує собак паперових,
зіб’ється з ліку – і знову, і знову.

І вчора, і завтра, і чорне, й зелене,
і кола лаврові навколо мене.

Хто ж то полюбить тебе, моя мила?
Чим же ти серце моє підмінила?

З жаху нічного, з пітьми і безтями
тягнеться смоква до мене руками.

Текст оригіналу:


VERLAINE

La canción,
que nunca diré,
se ha dormido en mis labios.
La canción,
que nunca diré.

Sobre las madreselvas
había una luciérnaga,
y la luna picaba
con un rayo en el agua.

Entonces yo soñé,
la canción,
que nunca diré.

Canción llena de labios
y de cauces lejanos.

Canción llena de horas
perdidas en la sombra.

Canción de estrella viva
sobre un perpetuo día.

BACO

Verde rumor intacto.
La higuera me tiende sus brazos.

Como una pantera, su sombra,
acecha mi lírica sombra.

La luna cuenta los perros.
Se equivoca y empieza de nuevo.

Ayer, mañana. negro y verde,
rondas mi cerco de laureles.

¿Quién te querría como yo,
si me cambiaras el corazón?

... Y la higuera me grita y avanza
terrible y multiplicada.

Немає коментарів:

Дописати коментар