четвер, 28 червня 2012 р.

З Іосіфа Бродского. О тихотворення...


О тихотворення моє, моє німотне,
одначе тягнеться – пітніє ремінь,
куди поскаржитися на ярмо те,
кому сказати, як життя живемо?
Опівніч місячний жовток шукаємо
при сірниках уже, поза знемогами,
руками носимо ту неприкаяність
з крихкого жовтого до паперового.
Та як борзопис цей, густіший патоки,
там не розмазуй ти, та з ким у корені
хоч би на лікоть вирвати, хоч так-таки,
шматок відрізаний, о тихотворення?
____________________________________________

Текст оригіналу: 

 
Тихотворение мое, мое немое,
однако, тяглое - на страх поводьям,
куда пожалуемся на ярмо и
кому поведаем, как жизнь проводим?
Как поздно заполночь ища глазунию
луны за шторою зажженной спичкою,
вручную стряхиваешь пыль безумия
с осколков желтого оскала в писчую.
Как эту борзопись, что гуще патоки,
там не размазывай, но с кем в колене и
в локте хотя бы преломить, опять-таки,
ломоть отрезанный, тихотворение?


Немає коментарів:

Дописати коментар