десь там за
пилюгою за городами
де гострий вітер залягає
в тінь
колись душа до
берега виходила
а їй назустріч
без страху і подиву
тонкий мов сніг і
дикий мов смородина
виходив жовтий аж
медовий кінь
аж перепелля в
зелах ворушилося
чамріло явориння
й вороння
душа стояла з
рукавами білими
де човен спав
засипаний пагіллями
де шкірився
порожньою могилою
на неї й на
медового коня
і млосно пахло
водяними грушами
були далеко хати
і вогні
чиясь рука із
голкою незрушною
рукава білі без
жалю заюшила
всіма тими
задушеними душами
що покотом лежали
у човні
душа втікала на
стемнілі вулиці
душа була
байдужна і легка
та щось несла у
згорточок зіщулене
до полотна вже
намертво притулене
що бджоли сонні
вилітали з вулика
що бджоли їй
сідали на рукав
2012.
Автор видалив цей коментар.
ВідповістиВидалити