сонце на твоїх литках
безконечне як прощання
сидиш ти на подушці хмелю
і скляними нігтями
лоскочеш тремтливого бога
за вікнами твоїми крутяться колеса
червоні сазани у твоїх ставках
співають про любов і небачені просвіти –
між тугою творення і твоїми обіймами
твоє око всевидяче як пес на ланцюгу
твоє дихання чутливе як мороз по шкірі
і нікуди подітися
од твого пронизливого мороку
стоять у порцелянових пагодах
одноденні твої печалі
і нащадки твої бджолами
мерехтять коло вух
Немає коментарів:
Дописати коментар