субота, 10 січня 2015 р.

* * * *

Кує зима на тебе ланцюги,
із мертвих пнів ладнає ешафоти,
незрушну воду пробує на дотик,
на друзки розбиває береги.

А ти стоїш безмовний і нагий,
не ремствуєш, не важишся бороти
безкраї гурми сивої кінноти,
безжальні орди білої нудьги.

Невинний і покірливий, достоту
ти вже забув – для кого ти і хто ти,
ти вже роздав жадання і борги,

як піщуга, як променева потерть,
що тільки раз позбувшися дрімоти,
осяяла незміряні сніги.

1 коментар: